Це не буде стаття у звичному розумінні цього слова. Це буде історія про силу і мужність стикнутися зі змінами, а також історія про дівчину, яка дивилася в очі своїм страхам і не відвела погляд.
Все, що я знаю про неї, це те, що вона зі сходу України і, судячи з профілю в соцмережі, дуже красива, що зараз вона в Києві і має історію, яку в Центрі Зайнятості Вільних Людей називають історією Успіху. Мені видається, що цієї інформації не так і мало, але мій інтерес від того не згасає, і я набираю традиційно десятизначний номер..
Яна Совєтова народилася в Україні і все своє життя прожила якщо не в Донецькій області, то в самому Донецьку – місті, про яке тепер знають усі. Попри це із уст самої Яни звучить лише ця інформація, а потім одразу Київ. Зараз подібне можна почути часто, адже події на Сході України справді розділили життя українців на ДО і ПІСЛЯ.., те «після», якого ми все ще дуже чекаємо.
Я не помиляюся, Яна справді красива, але є ще безліч речей, що кидаються в очі одна поперед іншої, вигукуючи: «Я!», «Я!»: виважені рухи, прямий погляд, інтерес, бажання знати і посмішка на кожну знайдену відповідь.
В Донецьку Яна Совєтова працювала у сфері туризму: контроль за роботою офісу, комунікації з персоналом та агенствами, а також проведення різнотематичних семінарів для працюючих колег. Коли розпочалися військові події, філіал туристичної компанії було закрито, і Яна переїхала до столиці працювати в головний офіс. Це сталося близько року тому. Вона говорить, що їй пощастило: «…адже я, на відміну від багатьох людей, принаймні мала роботу». Лише після мого запитання Яна зізнається, що її «пощастило» містить широку географію проживання близьких і рідних, факт самостійного перебування у Києві, а ще довгу-довгу зиму, яка супроводжувалася зневірою та депресією.
Весною, на самому початку березня 2015 року, Яна абсолютно випадково побачила перепост про запуск чергової хвилі програми навчання та розвитку Центру Зайнятості Вільних Людей і, попри відсутність досвіду подібного навчання в Донецьку, подала заявки одразу на 2 курси: для керівників і СММ. Яна Совєтова згадує той період з особливою радістю і з особливою мудрістю говорить, що найважливішим були не нові знання, якими щедро ділилися професійні бізнес-тренери програми ЦЗВЛ, а можливість бути поруч, спілкуватися, ділитися важливим з такими ж як вона – людьми, які були змушені виїжджати зі Сходу. Одногрупники та одногрупниці – переселенці, які краще, ніж будь-хто розумів з чим стикнулася Яна, люди, які краще, ніж будь-хто міг підтримати і знайти необхідні слова.
Яна навчалася, а паралельно в її житті з’являлися нові люди, бажання, цілі. Саме тому вона стала учасницею і наступної хвилі навчань, обравши курс «Підприємництво», тільки хіба могла вона уявити, що ще більший виклик буде попереду і кинутий він буде ні ким іншим, як Вірою Лебедєвою – керівником програми навчання та розвитку переселенців Центру Зайнятості Вільних Людей.
Віра, ніби між іншим, запитала, а чому б самій Яні, з усім її досвідом у сфері туризму, не проводити відповідний курс для переселенців. Це стало моментом зіткнення власних страхів: «Що я буду їм розповідати?» і власних мрій. Вгадайте, що перемогло?
Вже на наступну хвилю навчань було зібрано групу бажаючих освоїти курс «Туризм», а Яна, попри всі свої занепокоєння, справді мала чим поділитися, що розповісти, чому навчити, але головне, за словами слухачів та слухачок, це підтримати, зрозуміти та надихнути. Яна, заняття за заняттям, відкривала для інших людей такий знайомий для неї світ подорожей, допомагала освоїти професію та знайти роботу. Дівчина навіть допомогла влаштуватися на роботу в свою компанію одній із слухачок курсу. «Коли ми ділимося своїми знаннями, то з’являється місце для нових знань», – говорить Яна і на справі доводить дане твердження, адже абсолютно незрозумілим чином зараз, під час шостої хвилі навчань , поєднує роботу, читання курсу з Туризму і… навчання в HR-школі.
Від Яни неможливо відвести очей, адже окрім сили і мужності стикатися зі змінами, є в ній ще неймовірна здатність насолоджуватися життям, говорити: «Так!» бажаному і надихати оточуючих на вибір свого власного шляху, адже так й справді буває, якщо подивитися своїм страхам у очі і не відвести погляду..
Лідія Рудєва